Туманом покрываются аллеи.
В прозрачной дымке редкий пешеход.
Искристый иней на земле белеет
И медленно светлеет небосвод.
Уж новый день берёт своё начало,
Прохладой пробуждая и бодря.
В нём предстоит успеть ещё немало
И отчитаться, что прожил незря.
Сей новый день на прошлый непохожий;
На завтра он не будет походить.
А человек в нём только лишь прохожий,
Который так нуждается любить.
Любить в порыве чувства, бесконечно.
Любовь длиною в жизнь здесь подарить.
И, став в любви душою безграничной,
К Любви истокам в небо воспарить.
Туманом растворяет силуэты.
В нём исчезает всё, что на пути.
А ты, встречая новые сюжеты,
Спешишь узнать, что будет впереди.
И тайной увлекаемый в пространство
В туман, как жизнь, ступаешь вновь и вновь,
Где новый день, с таким же постоянством,
Пусть пожелает всем дарить любовь.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 4286 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
